Велотур: Румунія. Дерев'яні церкви Мармарощини

Дерев'яні церкви Мармарощини
Маршрут: ( Хуст - Сокирниця - Крайникове - Данилівка - Олександрівка - Колодне - Діброва - Солотвино - Sighetu Marmatiei - Fereşti - Mănăstirea - Sat-Şugatag - Hărniceşti - Deseşti - Ocna Sugatag - Breb - Budesti - Sârbi - Călineşti - Bârsana - Poienile Izei -Botiza - Şieu -Rozavlea - Leud Sus - Manastirea Leud - Dragomiresti - Săliştea de Sus - Bogdan Vodă - Coştiui - Rona de Jos - Sighetu Marmatiei - Солотвино)

Мармарощина

5 сторіччя — край був заселений слов'янами (білі хорвати).
10 сторіччя — прикордонний край Угорщини Боршова (Borsova) став Берегською жупою (центр - Берегсас (Берегове); заснована Штефаном (Stephen) I).
11 сторіччя — виділена округа Мармарощина з області Боршова (головне місто Борша (Borşa)).
1241 р. — татарська навала знищила тут до 50% населення.
1353 р. — мармароський князь Драґош (Dragoş), посланий Людовиком І, заснував Молдовське князівство, васальне щодо Угорщині.
1359 р. — мармароський князь Богдан здобув незалежність для Молдови і став її володарем.
В середньовіччі Мармарощина була відома багатими покладами солі (шахти) і згодом за деревину.
За рішенням Тріанонського договіру 1920 року історичний край Мармарощина був розділений між Чехословаччиною (60 % території) і Румунією (південніше річки Тиса; 40 % території).

Назва Марморош вперше зявляється в документах у 1199 році. У 1386 році землі Мармарошу включені до Угорщини як комітат Марамарош, а у 1526 р. він потрапив під владу Габсбургів; у 1553 р. цісар Фердинанд І приєднав його до Семигороддя (Трансильванія). Після І Світової війни у 1918-20 рр. Мармарош був розділений між Чехо-Словаччиною та Румунією [5]. У новій країні Мармарош став частиною Підкарпатської Руси – української національно-територіальної автономії Чехо-Словаччини. У 1939 р. ця ж частина увійшла до молодої держави Карпатська Україна зі столицею в Хусті. У 1939-44 рр. він потрапив до складу Угорщини. Взимку 1945 року закарпатські українці перебрали адміністрацію Сиготу та навколишніх українських сіл, одначе Мармарош був знову розділений за міжвоєнним станом, - цим разом між УРСР а Румунією. Сучасний українсько-румунський кордон із цим співпадає.

Пропоную проїхатись на велосипеді по Мармарощині
Детальніше тут: Велотур: Румунія. Дерев'яні церкви Мармарощини

Велотур: Румунія. Монастирі Буковини

6-9 грудня
Буковинські монастирі Румунії
Маршрут: (Siret –Balinesti – Dragomirna – Patrauti – Suceava – Voronet – Humorului – Moldovita – Sucevita – Putna - chilia Daniel Sihastrul - Radauti - Arbore - Siret)

Буковина — історична назва українських етнічних земель, розташованих між середньою течією Дністра та головним Карпатським хребтом у долинах верхньої течії Пруту та Серету. Нині ця територія входить до складу України (Північна Буковина — Чернівецька область) та Румунії (Південна Буковина — обл. Сучава та Ботошани Румунії). Як вважається, свою назву, яка вперше зустрічається у 1392, Буковина одержала від обширних букових лісів, що покривали значну частину її території. Монастирі були побудовані на Буковині під час 15-16-го століття в той час, відзначений особистостей молдавського князя Стефана Великого (1457-1504) і його сина, Петру Рареш (1530-1538; 1541-1546). Штефан Великий був прославлений командир армії, захисник християнства і плідний промоутером культури. Фрески Воронець, Гумор, Moldovita, Арборе або Sucevita все регулюється поєднано дух, який виражається, з одного боку, повторення художніх стилів, засоби, мотиви і сцени, і, з іншого боку, абсолютної гармонії встановлених між генієм людини на роботі і красивим природним фоном, на якому монастирі були. Монастирів в Буковині тепер під захистом ЮНЕСКО культурних об'єктів Сьогодні ми відвідаємо монастирі Гумор, Сучевіца, Молдовіца, Воронець та Арборе. Монастир Гумор був зведений 1530-го року і не має таких великих розмірів. В одному з малюнків представлено падіння Константинополя, що зображує тодішні почуття румунів щодо турків. Метою малюнку було збереження християнства в румунів. На іншій стіні монастиря можна милуватися притчею про блудного сина - одну з найбільш відомих притч Ісуса Христа.

Пропоную покататись по Буковині на велосипедах, з відвідванням найяскравіших монастирів.
Програма туру тут: Велотур: Буковинські монастирі Румунії

Велотур: Йорданія. Казка серед пустелі

12-24 березня; 15-27 жовтня 2011 року
Велотур: Йорданія. Казка серед пустелі
Маршрут: (Amman - Madaba - Mount Nebo - Dead sea - Mujib Reserve -- Karak - Shobak - Petra - Wadi Rum - Aqaba)

 

Детальніше про поїздку читайте тут: Велотур у Йорданію 

20 травня - 5 червня 2011 року
Сирія. Від моря до пустелі
Маршрут: (Antakya - Ballouran Lake - Latakia - Saladdin castel - Jablah - Baniyas - Qalat al-Marqab - Amrit - Qalat Yahmour - Al-Abrash Lake - Azzara - Krak des Chevaliers - Qala'at Masyaf - Salib Church - Hama - Qalaat al-Shmammis - Mashrafah Qatna - Homs - Palmyra - Damascus - Aleppo - Antakya)

Детальніше про поїздку читайте тут: http://www.svitzaochi.com/page_108_velotour_siria_vid_moria_do_pusteli.html

Відкриття зимового велосезону. Сміла - Холодний Яр - Чигирин - Суботів - Олександрівка

На минулих вихідних (10-11 листопада) їздив закривати осінній велосезон 2007, але вийшло так, що одночасно відкрив і зимовий сезон: в ніч з суботи на неділю лив дощ, в неділю зранку почався конкретний снігопад :) тому добра половина поїзди пройшла по снігу і під снігопадом..

Власне, спочатку планував в суботу подивитись Смілу, покататись по селам і ярам біля Холодного Яру, подивитись сам Холодний Яр, Суботів. В неділю планував поїхати у Чигирин, звідти в Олександрівку, Бовтишку і Розумівку.
Проте раптовий сніг не лише підкоригував плани, через нього я спізнився на електричку, а квитків ні на які поїзди в напрямку "Київ" або хоча б "Північ" небуло.

Отож, в перший день нічого не завадило подивитись Смілу(стільки раз був тут проїздом і ніразу не залишався, щоб подивитись місто), покатався по околицях. Купа хаток ще під соломою, безлюдні дороги, нерозорані яри, якось там ніби трохи зупинився час..
До монастиря їхав Гайдамацьким Яром з Жаботина, там мало не з-під коліс вискочили три косулі. Дуже вразив скіфський вал посеред Холодного Яру, ніде більше не бачив земляних споруд таких масштабів і щоб до цього часу збереглись в такому стані - досі висота валів складає близько 5 метрів.
На ніч попросився в селі Новоселиця, пустили переночувати в першій же хаті:)
На другий день їздив по снігу. Буквально за пару годин його нападало більше 15 см, швидкість руху значно знизилась, тому встиг лише в Суботів і Чигирин. А на електричку запізнився..

Звіт можна почитати тут

Фотографії тут

Звіт про переїзд Олешківських пісків на велосипедах

Олешківські піски – пустеля в степах України, виникли у ХІХ столітті. Причиною стало випасання великої кількості овець. Тварини знищили трав’яний покрив, що вберігав землю від ерозії, внаслідок чого вивільнились піски, під дією вітру вони охопили площу від Каховки до Кінбурзької коси. Щоб запобігти перетворенню всього Причорномор’я на пустелю, піски на початку ХІХ століття почали закріплювати лісом, насадження сосни і акації, близькі за площею до сучасних тут були зроблені у 1920-х роках. Ці ліси вважаються найбільшими за площею в світі штучними насадженнями. Частину пісків залишили не залісненими. Шматок пустелі залишили як військовий полігон для навчань з бомбометання. Певна кількість бомб і снарядів так і не розірвались, залишившись в пісках. Всі намагання очистити Олешшя від вибухонебезпечних предметів поки не увінчались успіхом. Пісок то відкриває нові «подарунки» то засипає їх назад. Раніше доступ сюди був закритий. Тепер полігон ніби як закрили, хоч і досі тут знешкоджують боєприпаси. Це територія, що обмежуються селами Козачі Лагері, Нова Маячка, Великі Копані, Раденськ. По контуру пустеля обсаджена лісом, що не дає їй розширюватись, в середині – піски. Але клімат в Україні є досить вологим, плюс північна сторона Олешківських пісків практично обмежена Дніпровськими плавнями, плюс після створення Каховського моря в регіоні піднявся рівень грунтових вод. Це сприяє заростанню пустелі. Зараз фактично це є напівпустеля.
Періодично туди ходять, адже як інтригуючи звучить: пустеля в Україні. І то не просто пустеля, а найбільша в Європі. Мешканці навколишніх сіл випасають худобу на межі лісу і пустелі, збирають гриби, але в глиб пісків переважно не ходять.

Отож і нам закортіло подивитись, що ж там є насправді. Щоб урізноманітнити подорож і не прив’язуватись до місцевого громадського транспорту поїздку спланували як велосипедну. Їздили туди 20-21 жовтня 2007 року. Восени там вже немає літньої спеки, що сприяє пересуванню.


Повна версія звіту тут

Фотогалерея тут